Не всі - козли

Дейл Карнеґи вельми слушно зауважив, що абсолютна більшість людей зайнята виключно питанням, що подумають про них інші люди, тому нема сенсу цим перейматися – кожного обходить лише його власний вигляд.
 
Коли нас напружує і дратує наше оточення – однаково, в робочому колективі, в родинному колі, просто на вулиці, в транспорті, в якихось установах – життя йде шкереберть. Люди злять, люди видаються ницими, підступними, заздрісними, тупими, агресивними, просто потворними. Найкраще цей емоційний стан багато хто з нас висловлює словами «Всі козли!» або «Дістали!» Жити в такому стані дуже важко, в кращому випадку людина впадає в мізантропію, в гіршому – сама починає поводитися агресивно, хаміти, бешкетувати, ображати інших. Мовляв, ніхто до мене не ставиться добре, кожен переслідує власну користь, чому ж я повинен ставитися до людей по-іншому? Треба бути нахабним, бо нахабство вважається ознакою сили, а поважають тільки силу. 

Ніхто з таких озлоблених осіб не усвідомлює, що нахабство, агресивність, хамство їхні викликані не внутрішньою силою і, тим паче, не потребою відновити справедливість, а всього-на-всього острахом перед тим-таки хамством, агресією, нахабністю. Агресивність – це страх, скерований назовні. Агресивні, слабкі духово й фізично люди, ушкоджені морально або тілесно, в абсолютній більшості своїй повні страху, вони бояться. Агресивність для них є захисною шкаралупою. Так їх деформувала наша недолуга громада через свої безперечно репресивні інститути – «дитячі садки», школи, «табори», армію, звідки людина виходить з деформованою, захворілою психікою, наляканою, втративши природну здатність радіти світові і теплим людським стосункам, ба більше – не здатною до таких стосунків. А комусь не пощастило з родиною, хтось отримав психічні травми через батьків. Причин, які призводять до формування конфліктної особистості, може бути багато. Але при зустрічі з такою особистістю нема нічого гіршого від того, щоб відповідати агресивністю на агресивність. 

Можна влаштувати скандал, це не важко, можна навіть побитися – такі випадки ми спостерігаємо навколо майже щодня. Що є наслідком? Хіба це допомагає вирішити проблему, через яку виникла сварка? Ні, просто навпаки: люди стають ворогами, виникає ненависть, що призводить до злочину. В будь-якому разі, псується настрій, з’являється нервовість, людина «вибуває з колії», бува, на цілий день, а те й декілька. Найгірший результат – ти дивишся вовком на інших, ти починаєш їх ненавидіти, ненавидіти «це місто», потому «цей народ», потому «цю країну»… Ти захлинаєшся жовчю і готовий виїхати куди завгодно, хоч до помийної ями, аби подалі «від цих людей». Один мій знайомий під впливом такого настрою виїхав до Аргентини, кинувши тут родину і непоганий заробіток. Головною мотивацією такого вчинку було: «Я не можу більше жити з такими виродками».

Він забув, що в більшості випадків ми сердимося на своє відбиття. Інші люди – то є наше дзеркало. Ми нічим не кращі, нічим не гірші від них. Ми боїмося образ, агресії, хамства з їхнього боку, але вони так само бояться образ, агресії, хамства від нас. Тому одразу стають у захисну позицію, авжеж, напад начебто є найкращий захист. Ми самі заганяємо себе у порочне коло тотальної взаємонедовіри, знервованості, взаємних підозрінь і страхів. Агресивний стиль поведінки людей, особливо молоді, є наслідком їхньої глибокої розгубленості, непевності в собі, в житті, в завтрашньому дні. Чи можливий вихід з цього кола?

Безперечно, можливий. Тільки це не напад. Не хамство у відповідь на хамство. Неґатив, помножений на неґатив дорівнює неґативу у квадраті. Позитив, помножений на неґатив, дорівнює позитиву в кубі.

Це правило давно відоме всім духовним учителям людства. Згадаймо славнозвісне Ісусове «Коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу»; «Зі своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти». Смисл цих мудрих фраз не в тому, що треба ставати покірною жертвою брутального насильства (як їх дехто тлумачить, нав’язуючи це літеральне прочитання іншим), а в тому, що насиллям як відповіддю на агресію нічого не доб’єшся. Хіба насилля ще більшго.

Про те нагадує і катеґоричний імператив Канта: «Роби те, що хотів би, щоб люди робили з тобою».

Крихітка Єнот з відомого мультфільму до тих пір перелякано бігав лісом, поки не збагнув, що не треба грізно шкіритися своєму «ворогові»-віддзеркаленню в воді, краще мило посміхнутися, і «ворог» перетвориться не те що на друга – на тебе самого.

Герой фільму «Завжди говори Так!» ( http://www.imdb.com/title/tt1068680/ ) дійшов у своїх депресіях і невдачах до межі самогубства, поки не вирішив відчайдушним жестом змінити «мінус» на «плюс», завжди і всюди говорити замість «ні!» – «так!» Цієї дещиці було досить, щоб його життя, як то кажуть, кардинально змінилося у кращій бік.

Перевірено практикою: позитивне ставлення до людей, якими б хмурими і нетовариськими вони вам не здавалися, спрацьовує одразу й беззаперечно. Ввічливість теж є капіталом, який неможливо розтратити, але який приносить солідні дивіденди. Спробуй наступним разом, коли захочеться вилаятися і припечатати всіх «козлами», просто посміхнутися і зайвий раз вжити магічні слова «будь ласка», «прошу», «дякую».

Це, звичайно, не означає, що треба ставати безхребетним слимаком, котрий не вміє дати відсіч посяганням на своє життя і гідність. Але в тому-то й річ, що власна гідність, що стає причиною поваги з боку оточення, якраз і є плодом доброзичливого ставлення до реальності, а не агресивного хамства, яке є тільки плодом боязні реального життя. Неправда, що злого і страшного поважають – його бояться і чекають на мить, коли його можна буде знищити: вся історія людства наводить тому багато прикладів. Бо така мить рано чи пізно приходить, сильний і грізний рано чи пізно втрачає свою силу і грізність. Натомість добрий і лагідний, навіть втративши свою силу, завдяки своїй доброзичливості і прихильності до інших буде користуватися повагою людей.