середа, 2 червня 2010 р.

Aurea mediacritas

Пусть не дает мне судьба ни высшей доли, ни низшей
А поведет мою жизнь скромным срединным путем.
Знатных зависть гнетет, людей ничтожных — обиды.
Счастливы те, кто живет, этих не знаючи бед.

Dubia
(приписывалось Марциалу)

пʼятниця, 29 січня 2010 р.

Зниклий у житі



Селінджер мертвий. Людина, яка своєю мовчанкою сказала про цей світ не менше, ніж своїми книгами. Що він шукав у своїй добровільній ізоляції, що він знайшов, яких висот думки сягнув чи до якої безодні спустився? Чи писав він щось «у шафу»? Чи залишив після п’ятдесяти років самотності тільки аркуш чистого паперу, на якому кожний може писати, що бажає?.. Він нікому не дозволяв розгадувати свої ребуси.

Хоч як би там було, його «Ловець» залишається блискучою вершиною минулого сторіччя – і не тільки літературного. Ця книга за впливом дорівнює Святому Письму — біблія моєї молодості, а J.D.S. — як не банально і як не парадоксально — велетень духу, який стоїть в одному ряду з такими іменами як Шевченко, Толстой, Гюго. Було дуже дивно відчувати, що десь поруч все ще живе людина подібного творчого «калібру». Але не дивно було знати, що він — мовчить. Його духовні брати прагнули змінити світ на краще. J.D.S. розумів, що світ не змінився, завдяки навіть найгеніяльнішим творам він не зміниться, бо «вивів Його на гору високу, і за хвилину часу показав Йому всі царства на світі. І диявол сказав Йому: Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю, кому хочу, її» (Лук., 4:5-6).

Тому «квиток шанобливо повертаю».

Або ближче до нас: «світ ловив мене і не зловив» (aka ловець)…

У залишку маємо:
Голівуду так і не дістався ласий шматочок екранізації «Ловця» чи будь-якого іншого твору Селінджера;
адекватні українські переклади відсутні;
двадцятий вік закінчився остаточно.

The rest is silence.

пʼятниця, 2 жовтня 2009 р.

Грамотність



- Звісно, чіткість і грамотність для графіті не обов’язкові, але це мій стиль, виродку!

четвер, 25 червня 2009 р.

Переклад філософського вірша

Я спробував перекласти українською відомий вірш російського поета XVIII ст. Державіна. Ось що получилось...

Оригінал:
Река времён в своем стремленьи
Уносит все дела людей
И топит в пропасти забвенья
Народы, царства и царей.

А если что и остается
Чрез звуки лиры и трубы,
То вечности жерлом пожрется
И общей не уйдет судьбы!

Переклад:

Плин часу стрімко набігає,
Рівняє лагідність і гнів,
І в прірві забуття ховає
Народи, царства і царів.

А як залишиться від нині
Щось у паперах чи казках – 
Однаково в століттях згине
І перетвориться на прах.



четвер, 18 червня 2009 р.

середа, 20 травня 2009 р.

Разговор господина с рабом

Это произведение старовавилонской литературы, созданное где-то в начале I тысячелетия до Рождества Христова. До сих пор ведутся дискуссии по поводу толкования диалога: одни исследователи видят в нем глубоко философский текст, отразивший искания смысла жизни, переосмысление религиозных воззрений тогдашних жителей Междуречья, пессимистический взгляд на человека и его место во Вселенной; другие – считают его литературной шуткой, своего рода комедией абсурда. Иные сопоставляют диалог с библейской «Книгой Екклезиаста или Проповедника», считая «Разговор…» её предтечей.

I

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Скорей! Колесницу с конями! Я поеду во дворец!
– Поезжай во дворец, хозяин. Поезжай во дворец. Царь будет рад тебя видеть и будет к тебе благосклонен.

– Нет, раб. Не поеду я во дворец.
– И не надо, хозяин. Не езди во дворец. Царь пошлет тебя в дальний поход, в незнакомый путь, по враждебным горам; будешь из-за него страдать и мучиться день и ночь.

II

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Принеси воды, омой мне руки: я буду ужинать.
– Ужинай, хозяин. Ешь свой ужин. Когда часто ешь, радуется душа. Ужин человека –
ужин его бога, а чистые руки заметит сам Шамаш.

– Нет, раб. Я не буду ужинать.
– Не ужинай, хозяин. Не ешь ужин. Питье и жажда, пища и голод никогда не расстаются с людьми, не говоря – друг с другом.

III

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Скорей! Колесницу с конями! Я поеду кататься в поля!
– Ну конечно, хозяин, езжай. Вольный скиталец всегда набьет себе брюхо, уличный пес всегда найдет себе кость, залетная ласточка лучше знает, как вить гнездо, дикий осел найдет траву в самой сухой пустыне.

– Нет, раб. Не поеду кататься в поля.
– И не надо, хозяин. Не стоит. Участь скитальца решает случай. Уличный пес теряет зубы. Гнездо залетной ласточки заливают известкой. Дикий осел спит на голой земле.

IV

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Я хочу завести семью, нарожать детей.
– Хорошая мысль, хозяин. Заведи семью, заведи семью. Дети хранят отцовское имя и повторяют его в поминальных молитвах.

– Нет, раб. Не заведу я семью, не заведу детей!
– И не надо, хозяин. Конечно, не надо.
Семья как разбитая дверь, все петли скрипят. Только один на троих из детей здоров, две трети всегда больны.
– Так что, заводить семью? – Нет, не заводи. Кто заводит семью, расточает отцовский дом.

V

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Я уступлю своим врагам; на суде я буду молчать перед клеветниками.
– Верно, хозяин. Верно! Уступи врагам, молчи перед клеветниками.

– Нет, раб! Не буду молчать и не уступлю им!
– Не уступай, мой хозяин, и не молчи! Даже если ты вовсе не раскроешь рта, будут враги беспощадно жестоки к тебе, и будет их много.

VI

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Я хочу сотворить злое дело, понял?
– Сотвори, хозяин. Конечно, сотвори злое дело. Ибо как же иначе набить себе брюхо?
Как, не творя злого дела, тепло одеться?

– Нет, раб! Не буду творить злых дел!
– Не твори, хозяин. Злодеев потом убивают или сдирают живьем кожу и ослепляют,
а то – ослепляют, сдирают живьем кожу и бросают в темницу.

VII

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Я хочу влюбиться в женщину. 
– Влюбись, мой хозяин! Влюбись! Кто влюбляется в женщину, забывает печали и горе.

– Нет, раб! Не буду влюбляться в женщину!
– Не влюбляйся, хозяин. Не надо. Женщина – это силок, западня, темный капкан.
Женщина – острый стальной нож по горлу мужскому во тьме.

VIII

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Скорей принеси воды, я омою руки: хочу принести жертву богу.
– Принеси жертву богу, принеси жертву богу. Кто приносит жертву богу, наполняет сердце богатством; он проникается щедростью и раскрывает свой кошелек.

– Нет, раб. Не буду я приносить жертву.
– Ты прав, хозяин. Не надо! Разве приучишь бога ходить за тобой, будто пса? Он все время требует послушания, обрядов, жертв!

IX

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Я хочу вложить деньги с процентом, я дам денег в долг под процент!
– Да, вложи деньги с процентом, ссуди деньги под процент! Кто деньги дает под процент, сохраняет свое и имеет огромную прибыль.

– Нет, раб! Не буду ссужать и вкладывать тоже не буду!
– Не ссужай, мой хозяин. Не делай вклада. В долг давать – что женщину полюбить; а получать – что иметь дурных детей: люди всегда клянут тех, чей хлеб едят. Они тебя невзлюбят или будут стараться уменьшить прибыль.

X

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Я совершу подвиг на благо страны!
– Ты молодец, хозяин, ты молодец! Соверши! Имя свершившего подвиг на благо страны попадет на золотую печать Мардука.

– Нет, раб! Не буду я подвигов совершать на благо страны.
– И не надо, хозяин. Не стоит. Встань и пройдись пешком по древним руинам, погляди на черепа простолюдинов и знати: кто из них был злодей, кто – благодетель?

XI

– Раб, пойди сюда, послужи мне! – Да, мой хозяин. Чем?
– Если все это так, то что есть добро?
– Это если тебе сломать шею и мне и бросить обоих в реку – вот и будет добро!
Кто из людей своим ростом до неба достанет? Кто широтой обоймет равнины и горы?
– Ну, раз так, я должен убить тебя, раб. Лучше пусть сперва ты, а я после.
– Значит, хозяин думает, что сможет прожить без меня целых три дня?


понеділок, 27 квітня 2009 р.

Інтерв’ю з Богом


Журналістові наснилося, що він бере інтерв’ю в Бога.

— Які питання ти хотів поставити? — запитав Бог.
— Що найбільше дивує Тебе в людях?
— Їм набридає дитинство, вони квапляться подорослішати, а потому мріють знову стати дітьми.
Вони втрачають здоров’я, заробляючи гроші. А потім витрачають гроші, щоби відновити здоров’я.
Вони так багато думають про майбутнє, що забувають теперішнє настільки, що не живуть ані в сучасному, ані в майбутньому.
Вони молять про здійснення своїх бажань, а отримуючи, проклинають за невчасність, не розуміючи тим самим їхньої марності. 
Вони живуть так, наче ніколи не помруть, а помирають так, наче ніколи не жили.
Бог і журналіст мовчали якийсь час. Потому журналіст запитав:
— Які уроки Ти б хотів, щоби Твої діти вивчили?
— Нехай знають, що неможливо примусити когось любити їх. Усе, що вони можуть зробити, це дозволити собі бути любимими.
Нехай знають, що негарно порівнювати себе з іншими.
Нехай вчаться пробачати, практикуючи прощення.
Нехай пам’ятають, що поранити кохану людину можна за кілька секунд, але загоїти ці рани не можна й роками.
Нехай зрозуміють, що багатий не той, в кого більше, але той, хто потребує менше.
Нехай знають, що є люди, котрі їх дуже люблять, просто вони ще не навчилися висловлювати свої почуття.
Нехай усвідомлюють, що двоє можуть дивитися на одне й те саме, а бачити це по-різному.
Нехай знають, що пробачити іншого недостатньо, треба також пробачити самого себе.